Судові процеси над нацистськими злочинцями на теренах СРСР

Злочини проти людства, скоєні нацистським режимом, були предметом судових розглядів ще до завершення Другої світової війни, коли стали відомі масштаби цих злочинів. У січні 1942 р. 26 держав антигітлерівської коаліції (після війни – ООН) під час проведення Першої Вашингтонської конференції підписали декларацію, в якій зобов’язалися спільно боротися за свободу і незалежність всіх націй, дотримання прав людини і справедливості. 30 жовтня 1943 р., за результатами Московської конференції міністрів закордонних справ країн-союзників антигітлерівської коаліції, була підписана Московська декларація, яка регулювала відносини сторін на кінцевому етапі Другої світової війни та відразу після її закінчення. Важливим підсумком конференції було прийняття рішення про повне роззброєння німецьких військ, а також про суд над німецькими воєнними злочинцями.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 02.11.1942 р. утворювалася «Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР» (далі – НДК). У республіках і областях були створені відповідні місцеві комісії. Так, ще до початку 1944 р. налічувалося 19 таких комісій. Завданнями НДК були повний облік злочинів нацистів і завданих ними збитків радянській державі та її громадянам, встановлення осіб нацистських злочинців з метою їх подальшого передання до суду, а також об’єднання та координація цієї роботи. На підставі зібраних НДК матеріалів уже в 1943 р. були проведені суди над воєнними злочинцями в Краснодарі та Харкові, а в 1945–1946 рр. і в інших містах СРСР. У роботі зі складання актів було задіяно кілька мільйонів осіб. Матеріали НДК становили основу обвинувальних документів СРСР на Нюрнберзькому процесі. Діяльність НДК було припинено Радою Міністрів СРСР у 1951 р.

Одним з перших став Харківський судовий процес над німецькими воєнними злочинцями. Відбувся 15–18 грудня 1943 р. в м. Харків над трьома нацистськими військовослужбовцями та одним місцевим колаборантом, які брали участь у воєнних злочинах на території Харкова та Харківської обл. в період їх окупації. Підсудними були: капітан Вільгельм Ландхельд, унтерштурмфюрер СС Ганс Ріц, старший єфрейтор німецької таємної польової поліції Рейнгард Рецлав, колабораціоніст, водій «душогубки» М. Буланов. Усіх чотирьох обвинувачували в масовому знищенні місцевих жителів. Згідно з обвинувальним вироком, «у період тимчасової окупації міста Харкова та Харківської області німецько-фашистськими загарбниками розстріляно і повішено, живцем спалено і задушено за допомогою окису вуглецю понад 30 000 мирних, ні в чому не винних громадян, зокрема жінок, старих і дітей». 18 грудня 1943 р. всі обвинувачені були визнані винними в скоєнні злочинів, передбачених Ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.04.1943 р., і засуджені до смертної кари через повішення. 19 грудня 1943 р. в присутності понад 40 тис. харків’ян злочинців повісили на Благовіщенському ринку, де раніше окупанти самі проводили масові страти.

Київський судовий процес над нацистськими воєнними злочинцями відбувся в м. Київ 17–28 січня 1946 р. Кримінальну справу у відкритому судовому засіданні розглядав військовий трибунал Київського військового округу. Німецьких воєнних злочинців судили за скоєні ними злочини проти мирного населення, військовополонених, миру і людяності на окупованій території України та Білорусі в 1941–1945 рр. (ст. 1 Указу Президії ВР СРСР від 19.04.1943 р.). До суду було віддано 15 високих чинів нацистської військової адміністрації – СС, СД, гестапо та жандармерії. Серед них – два генерал-лейтенанти: П. Шеєр – начальник охоронної поліції і жандармерії на території Київської та Полтавської областей, К. Буркхардт – комендант тилу німецької 6-ї армії; генерал-майор О. фон Чаммер – комендант головної німецької комендатури № 392; оберштурмбанфюрер СС Г. Хейніш – гебітскомісар Мелітопольського округу та ін. У судовому засіданні було доведено вину усіх у здійсненні каральних операцій і масових убивств мирного населення на окупованій території, вивезенні місцевих жителів до концтаборів та на примусові роботи до Німеччини, руйнуванні житла, нищенні економіки, розкраданні культурних цінностей тощо. Трибунал засудив 12 осіб до смертної кари через повішення. Вирок було виконано 29 січня 1946 р. прилюдно в Києві, у районі сучасного майдану Незалежності. Одного з обвинувачених було засуджено до каторжних робіт строком на 20 років, а двох інших – на 15 років.

Деякі матеріали перших радянських трибуналів над німецькими воєнними злочинцями і їхніми пособниками були представлені на Нюрнберзькому трибуналі як докази. Харківський процес створив юридичний прецедент, закріплений пізніше Нюрнберзьким трибуналом: «Наказ не звільняє від відповідальності за геноцид».