Ідеї щодо проведення суду над головними воєнними злочинцями висловлювалися ще до перемоги над нацистською Німеччиною. Проте угоду між урядами чотирьох країн – переможницями у Другій світовій війні (Великої Британії, СРСР, США та Франції) – про судове переслідування та покарання було підписано лише 8 серпня 1945 р. за підсумками Лондонської конференції. За цією ж угодою було створено Міжнародний військовий трибунал, що отримав повноваження судити і карати осіб, які вчинили або підготували воєнні злочини, злочини проти миру та людяності. На Лондонській конференції було також визначено головних воєнних злочинців: до списку увійшли 24 нацистських політиків, військових та ідеологів нацизму. До списку не увійшли Адольф Гітлер, Генріх Гіммлер і Йозеф Геббельс, які на той час покінчили життя самогубством.
Нюрнберзький процес – перший і ключовий із серії судових процесів над воєнними злочинцями нацистської Німеччини, які відбувалися в Палаці юстиції м. Нюрнберг (Німеччина) після закінчення Другої світової війни в 1945–1949 рр. Саме там, 20 листопада 1945 р. розпочались засідання Міжнародного військового трибуналу – безпрецедентного судового органу з восьми суддів, які представляли чотири країни антигітлерівської коаліції, проти 24-х високопосадовців нацистської Німеччини, звинувачених у злочинах проти людства та воєнних злочинах. 403 судових слухань, 116 свідків, понад 5 тис. документальних доказів – Нюрнберзький судовий процес став чи не першою в історії подією подібної значущості. Він визначив нові види міжнародних злочинів, які потім міцно увійшли в міжнародне право і національне законодавство багатьох держав.
Процес у Нюрнберзі тривав 10 місяців, керував ним британський суддя Джеффрі Лоуренс. За цей час було розглянуто понад 5 тис. документальних доказів, які дали підстави 1 жовтня 1946 р. винести вирок 22-м головним нацистським військовим злочинцям. Обвинувальний висновок, підготовлений командами прокурорів зі США, Великої Британії, СРСР та Франції, містив чотири пункти: злочини проти миру, злочини проти людяності, порушення законів війни (воєнний злочин) та змова з метою вчинення цих злочинних дій. Ще до початку процесу покінчив життя самогубством голова Трудового фронту Роберт Лей, а голова концерну «Фрідріх Крупп» Густав Крупп був визнаний невиліковно хворим, у зв’язку з чим його справу було призупинено, а потім припинено через смерть підсудного. За вироком трибуналу, 12 головних воєнних злочинців: Герман Герінг, Йоахім фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель, Альфред Розенберг, Ганс Франк, Вільгельм Фрік, Ернст Кальтенбруннер, Юліус Штрайхер, Альфред Йодль, Фріц Заукель, Артур Зейсс-Інкварт, Мартін Борман (заочно) були засуджені до смерті через повішення. 16 жовтня 1946 р. у Нюрнберзькій тюрмі вирок було виконано, тіла повішених спалено, а попіл розвіяно. Частину злочинців було засуджено до різних термінів ув’язнення.
Нюрнберзький процес став тим прецедентом, коли до кримінальної відповідальності вперше були притягнуті офіційні особи, відповідальні за планування, підготовку і розв’язування агресивних воєн, а військова агресія була визнана злочином проти миру. Міжнародний трибунал у Нюрнберзі сприяв створенню Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів геноциду, Декларації прав людини та, зрештою, став моделлю для створення Міжнародного суду в Гаазі.
